Жахіття Городницького лісхоззагу.

Протягом двох діб перебував у Новоград-Волинському районі. Ознайомився з діяльністю міської та районної організацій НРУ. Переконався в тому, що Рух сьогодні міг би бути потужною партією в Україні, якби до керівних посад не потрапляли різні шахраї. Вони руйнували партію зсередини, а згодом, заради місця у Верховній Раді, приєднувались до інших політичних сил.

Сьогодні рухівці мають поставити заслін для усіляких аферистів, а керівництво Руху має належно оцінювати та заохочувати активних рухівців, які показали себе справжніми патріотами не тільки на словах.

Ордени мають вручатись не за розвал Руху, а за його розбудову. Сумно говорити, що на цей час значна кількість наших побратимів відійшли в інший світ, багато хворіють. Про них забув Рух і не згадує держава.

Я зроблю все, що в моїх силах, для повернення беззаперечного  впливу Руху в області та сходженню його на політичний олімп України.

Ситуація, що склалася на Житомирщині, нагадує феодальний устрій. Панки та їхні прихвосні бісяться від жиру, а інші (і їх переважна більшість!) ледве зводять кінці з кінцями. Прості люди не мають роботи, не знають як прогодувати дітей та купити їм новий одяг до школи, в той час, коли керівники держлісгоспів або лісництв доларові мільйонери. Вони господарі життя, а всі інші – холопи.  Я не хочу нікого ображати, але це дійсно так.

Особливо важко вижити в селі. Тут, в основному, залишились хворі та немічні пенсіонери. Вони майже ні на що не претендують, аби тільки спокійно, без пригод, дійти до магазину за хлібом та щоб вчасно приїхала машина швидкої допомоги.  Молодь, зазвичай, відразу після закінчення школи, покидає село, а їхні батьки намагаються допомогти дітям, тримаючи корову та пару свиней. В кого більше здоров’я, той тримає коника, щоб щось заробити. Оплачуваної офіційної роботи немає взагалі. Якщо хтось працює, то це за десятки кілометрів від населеного пункту на лісозаводах та пилорамах, сподіваючись, що «пан» колись заплатить 50 гривень в день. Жінки, які перекладають десятки кубометрів дошки  в день, розповідають, що робота не офіційна, зарплату вони отримують мізерну і в «конверті».  На запитання: «Чому погоджуєтесь?», отримую відповідь:  «А що робити? Звичайно, працювати важко, техніка безпеки порушується на кожному кроці, траплялись випадки загибелі молодих людей від отриманих на виробництві травм. Але до нас нікому немає діла». Тому молодь і покидає села, що належать до Городницької об’єднаної громади та масово виїжджає на заробітки за кордон, часто до Росії.  Городницький край завжди славився подвигами партизанських з’єднань та вояків УПА, а також подвигами сучасних військових в славетних 30-тій та 95 бригадах, які захищають схід України від російських окупантів. Гордістю смт. Городниці був Городницький фарфоровий завод. Сьогодні від нього залишились руїни, на яких стоять пилорами племінника директора Городницького лісгоспу Мельника В. С.

Взагалі, пилорами тут на кожному кроці, ліс поставляється цілодобово. Якщо це буде продовжуватись далі, скоро замість лісів у нас буде суцільна  пустка. Мій друг Віктор Линьов, який очолював Ліпінське лісництво, мав службове житло та їздив на мотоциклі МТ-10, знав кожне дерево і оберігав його. Він загинув на цьому мотоциклі на лісовій дорозі.

Сьогодні місцеві «аристократи» приїздять полювати у залишки лісу на дорогих автомобілях. Прем’єр міністр України В. Гройсман, наївно вважає що побудував добротні автошляхи. Нехай поїде в Городницький лісгоспзаг та подивиться, що таке добротний шлях – ним їздить місцева «блакитна кров». Виникає запитання: хто витрачає на будівництво таких лісових доріг мільйони гривень?  Врахуйте те, що щебінь та відсів для шляху везуть за 60 кілометрів з Новоград-Волинського щебзаводу.

На території  Городницької об’єднаної громади є унікальна місцевість – так звана «Модрина».  Вона займає площу 36 га, оголошена об’єктом природно-заповідного фонду України. Це національне надбання. Насадження модрини європейської було ініційовано графом  Потоцьким в 1830 та 1870 роках для нащадків. Мені довелось побачити, як зрізали подібне дерево. В лісах завжди було багато суниць, чорниці, клюкви, брусниці та грибів, не кажучи про звірів.

Сьогодні наше першочергове завдання – докласти всіх зусиль для збереження лісового фонду  Житомирщини.  Найперша дія – усунути з посад корупціонерів та злодіїв, які цілеспрямовано нищать ліс, провокуючи екологічну катастрофу.  Вони мають постати перед судом. Крім того, я впевнений, що «князьки» такого б не робили, якби не покровителі з Управління лісового господарства Житомирської області яких, в свою чергу, «кришують»  справжні господарі у високих київських кабінетах.

Рухівці закликають об’єднатися і покласти край знищенню лісів Житомирщини, відновити вже вирубані ділянки. Це ми маємо зробити, насамперед, для наших дітей.