КАЯТТЯ ВЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

Сьомого березня 1999 року відбувся найдраматичніший ув історії України з’їзд Народного Руху, а саме: другий етап ІХ Всеукраїнських зборів Руху. Голова Руху Вячеслав Чорновіл з трибуни зборів публічно покаявся. Круки дзьобали печінку, а він не здавався. Демонстрував Прометеєву муку й силу.

“Це вже тепер я розумію, що не треба було Рухові задля ілюзії єдности повертати до найвищого керівництва партії і ставити у верхівку партійного списку тих, хто на III з’їзді так різко виступав проти перетворення Руху на партію, згодом відійшовши від нас. Що, помітивши у своїх соратників риси гіпертрофованого честолюбства чи відвертого кар’єризму, треба було сміливіше висувати в центральні органи партії кращих активістів знизу… Можливо, не до кінця продуманий підхід до кадрової політики в партії – моя основна провина перед вами, у чому я щиро каюся перед Рухом”.

Цими словами Вячеслав Чорновіл приголомшив залу Міжнародного центру культури і мистецтв (Жовтневий палац). Однак уся зала стала на бік Вячеслава Чорновола. Підтримала й морально, й оплесками. Голова Руху, говорячи про «ілюзію єдности», мав на увазі перед усім формальних чільників різних громадських орґанізацій поетів Івана Драча, Дмитра Павличка та Павла Мовчана, академіка Ігоря Юхновського,.. які на пропозицією Вячеслава Чорновола залюбки стали у список Народного Руху на парляментських виборах 1998 року, а потім, за рік, гамузом учинили заколот на чолі з Юрієм Костенком проти Голови фракції Руху у Верховній Раді. Вони сім років (з весни 1992 року, з ІІІ з’їзду Руху) чаїли в собі помсту за те, що втратили у Рухові годівницю, яка ні до чого не зобов’язувала, бо вважалася громадською орґанізацією, а не була політичною партією, що ставила собі за мету усунути посткомуністів од влади. А Вячеслав Чорновіл у Рухові взявся до роботи, засукавши рукава, і вивів на друге місце в парляменті й перше – серед національно-демократичних сил.

Костенківці змістили Вячеслава Чорновола з голови єдиної фракції Руху у Верховній Раді 19 лютого, провели вигаданий для себе Х з’їзд Руху 28 лютого, а в результаті – пшик. Сміялися з того навіть коти, що повилазили напровесні на дахи. Вячеслав Чорновіл був згоден на будь-яке рішення зборів, аби вони були леґітимними, проте рання весна і млосний сморід долярів позривали костенківцям бо̀шки. По 40 тис долярів регулярно виносив з Кабміну голова секретаріяту Руху Богдан Бойко, що поставив на Костенка. Виносив з кабінету віце-прем’єра банкіра Сергія Тігіпка. Про «щедрість» свого заступника при нагоді особисто повідомив (телефоном) Вячеслава Чорновола на той час прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко.

…І про кращих активістів знизу. Голови крайових Рухів інженер Юрко Діденко (Миколаїв), інженер Олександр Ткаленко (Херсон), викладач Левко Бірюк (Хмельницький) – ось про кого, як на мене, думав голова Руху Вячеслав Чорновіл. Ось чиї місця у списку Руху посіли київські поети Драч, Павличко, Мовчан…

Після Чорноволівського етапу ІХ Всеукраїнських зборів Руху (7 березня, нагадаю) вбивці задіяли плян В. На кількох напрямках до Києва почали чатувати шаблезубі КамАЗи…

 

На світлині: презентація парляментського списку Народного Руху України в Донецьку, весна 1998 року. Крім двох, уся саме столична номенклятура.

 

Дмитро Панамарчук, прес-секретар В. М. Чорновола

 

P.S.

Спецоперацію з розколу Руху влада провела дуже грамотно. Купили одних, залякали других, поманили посадами третіх. Створили образ головного ворога в особі В.Чорновола. Але сталося так, що розколоти – розкололи, а добити не зуміли. Тоді прийшлося вбивати Чорновола. Напередодні президентських виборів він міг добряче попсувати нерви Кучмі та поламати заготовлені сценарії виходу комуніста Симоненка в другий тур. Розкольники Руху виявилися жалюгідною кучмівською підтанцьовкою.

Нині в Україні входить у велику політику покоління молодих рухівців, яким тоді було 15-20 років. Не тих, хто і тоді і тепер був чванливою партноменклатурою, а “низових”, як їх називав В’ячеслав Максимович. Маю на них надію та певні сподівання. Головне, відмежуватися від “підтанцьовки” пєтям, сєням, вовам та їхнім хазяям.

 

Андрій Ніцой, екс-керівник Апарату ЦП НРУ