«Книгу пам‘яті» розформували. Що ж далі?

Ліквідація Житомирського обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», яка відбулася згідно із розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації  у січні 2017 року, стала буденною подією для житомирян та жителів області. Людей більше хвилюють ціни на продукти і показники квитанцій за оплату комунальних послуг. Але у тому, що здійснила упродовж останніх років влада Житомирщини із колективами двох редакцій, які займалися систематизацією історичних матеріалів, є глибокий смисл, який варто зрозуміти вже сьогодні.

Всі біди –  через «партійний піар»?

У історії з «Книгою Пам’яті України» в Житомирі  «розборки» розпочалися восени 2016 року під час підготовки до чергової сесії обласної ради. У 2015-2016 рр. редакційний колектив «Книги Пам’яті…» підготував цілий том матеріалів, присвячений ліквідаторам – чорнобильцям із Житомирської області. Видання, яке було підготовлене до 30-річчя від часу планетарної катастрофи, вміщувало значний обсяг матеріалів біографічного характеру, чималий масив фотодокументів. Однак у вересні 2016 року дехто із депутатів Житомирської обласної ради виявили у книзі про ліквідаторів – чорнобильців «ряд недоліків». Саме так, оскільки жодних переконливих аргументів стосовно методологічних засад у створенні книжки не було. Авторів Книги Пам’яті, присвяченій ліквідаторам аварії на ЧАЕС, звинуватили у сприянні «піару однієї із політичних сил», а звідси – про достоїнства книги ніхто далі не став навіть говорити. Більше того, під кінець року, коли мова зайшла про бюджет  на 2017 рік для пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України» на Житомирщині, розпочалися дискусії, обговорення, які до однозначних висновків так і не привели.  Ветерани  війни в Афганістані, наприклад, висловлювалися за те, щоб матеріали про тих, хто служив і, особливо – хто загинув в «Афгані» у 1979 – 1989 роках, мали бути обов’язково систематизовані. Але на такі побажання та пропозиції в обласній адміністрації з певних причин уваги не звернули. Тому на початку 2017-го року житомирська «Книга Пам’яті України» була розформована.  Що буде натомість? Поки що не зовсім зрозуміло, однак губернатор Житомирщини Ігор Гундич у своєму «Фейсбуці» зауважив, що «маємо за мету змінити книгу із поіменним списком загиблих і партійних фото на змістовно наповнене видання, з історичними описами чи журналістськими нарисами». Чергова згадка голови обласної адміністрації про «партійні фото», як елемент «гріха» у роботі авторів книги про ліквідаторів – чорнобильців, призводить до висновку про те, що «політичний піар» однієї із політичних сил став приводом  до ліквідації колективу, який має у своєму здобутку чимало якісно виданих матеріалів.

Спочатку «скоротили» реабілітацію, а тепер – ще й пам’ять

Однак залишимо історію із «партійним піаром» та фотографіями у Книзі пам’яті про чорнобильців і загостримо увагу на тому, наскільки продуктивною  та результативною може бути майбутня діяльність влади Житомирщини у галузі історичної пам’яті. При цьому зауважимо, що поняття «історична пам’ять» зазвичай вживають для означення минулого у теперішньому. Тобто, історична пам’ять є важливим компонентом і могутньою складовою нинішньої гуманітарної політики державної влади. І що ми маємо на Житомирщині? Виявляється, перш, ніж завершити «еру» діяльності  житомирської пошуково – видавничої агенції «Книга Пам’яті України», житомирська влада так само успішно відправила у небуття редакційний колектив «Реабілітовані історією», який створив науково-документальну серію книг із матеріалами про політичні репресії на Житомирщині. Нагадаємо, що сталася ця сумна подія у період перебування на посаді голови Житомирської ОДА Сидора Кізіна (нинішнього голови фракції ВО «Свобода» у Житомирській облраді). Тоді, влітку 2014 року, для завершення роботи над виданням сьомої (завершальної) книги «Реабілітовані історією» для авторського колективу не вистачило всього одного року фінансування, яке коштувало б для бюджету Житомирської області не більше 280 тисяч гривень. Тим паче, що до видання матеріалів  з «історичної реабілітації» були підготовлені біографічні довідки про учасників Другого Зимового походу армії УНР у 1921 році, і, зокрема – матеріали щодо розстріляних вояків «уенерівської армії» під Базаром. Загалом колектив житомирян, який працював над виданням книг серії «Реабілітовані історією», був беззаперечним і визнаним лідером серед інших обласних редакцій, які тривалий час рівнялись на житомирян. Але  влітку 2014 року потужного  авторського  колективу, який реабілітував пам’ять десятків тисяч мешканців Житомирщини, не стало. Надії на його відродження, яке пророкувалося і  відкладалося на час, коли «з’являться кошти», сьогодні вже немає. І нинішні запевнення губернатора Ігора Гундича про те, що видавництво пам’ятних книг про героїв Житомирщини не припиниться, мало важать у порівнянні із тим, що розформовано і втрачено.  Запевнення головного чиновника області стосовно того, щоб майбутні книги мають друкуватися для читача, а не для зберігання на полицях бібліотек, також вимагають істотних зауважень. По – перше, усі книги, видані колективами Книги Пам’яті України та пошуковцями  серії «Реабілітовані історією», мають виняткову  науково –енциклопедичну цінність і призначені для науковців, студентів, краєзнавців та  вчителів. Так само, як і для чиновників державних установ та організацій, які мають знати і розуміти хоча б основні «контури» вище згаданої історичної пам’яті. Інакше так легко,  так поспішно та непродумано не відбувалися б події, які мають сумнівне забарвлення і жодного позитиву у товщу історичної пам’яті наших земляків – полісян не привносять.  Ну, і, по – друге, навіть, якщо керманичі обласної влади і спробують відновити чи вдосконалити видання книг «про героїв Житомирщини» у 2017 році, для цього доведеться знайти куди більші кошти, аніж ті 700 тисяч гривень, яких очікував  вже колишній колектив «Книги Пам’яті України». Тепер колективу вже немає, а заощаджених коштів навряд чи вистачить на вшанування героїв. Тим паче, що влада розраховує на авторитетних фахівців з історії, журналістики, видавничої справи. Ось тільки про про тих, хто роками і десятиліттями шукав, систематизував і готував до друку десятки тисяч формулярів найпотужнішої в Україні картотеки, влада Житомирщини чомусь систематично забуває. А шукати пророків у чужих краях завжди важче, аніж опиратися на своїх земляків.  Хоча б із огляду на те, що «варяги» та прибульці завжди коштують дорожче, а відгуків та оцінок щодо виконаних замовлень  заробітчани, як правило, ніколи не ждуть. Вони їдуть далі і шукають нових замовлень. Ми ж у ситуації, що склалася на початку 2017-го року, опинилися без фахівців, яких просто скоротили. Мине зовсім небагато часу і  на Житомирщині, для того,щоб продовжувати видавати «книги про героїв», доведеться таки звертатися до студентів. І буде добре, якщо охочі до тяжкої праці знайдуться. Адже для того, щоб реанімувати процес пошуку та  систематизації матеріалів  стосовно історичної пам’яті, може знадобитися не один рік часу.  Тому сьогодні важливо пам’ятати не лише про тих, хто реабілітований історією, але й про тих, хто  сьогодні пробує цей процес вдосконалити. Але натомість – постійно буксує!

Віктор Торенко